Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтесь, що ознайомились з оновленою політикою конфіденційності і погоджуєтесь на використання файлів cookie.
Погоджуюсь
Люблю.Чекаю / Новини
реклама
вт, 8 жовтня, 13:12 1515

Ведучий "Люблю. Чекаю": "Ні в Росії, ні в Голландії матері не залишають масово родини, аби вирушити на заробітки на 10 років"

По завершенню зйомок першого сезону документального реаліті телеканалу "Україна" його ведучий Олександр Пилипенко розповів про особливості зйомок та власний дебют.

Проект "Люблю. Чекаю" за форматом Hello, Goodbye компанії Warner став однією з прем'єр нового сезону телеканалу "Україна".

Раніше це шоу виходило в Нідерландах і в Росії - на каналі ТНТ, екс-продюсер якого Єгор Некрушев став директором продакшн-компанії "Теле Про". Й одразу почав займатися "Люблю. Чекаю".

Творці від початку орієнтували програму на запити "людей різних поколінь" - як і в російському варіанті адаптації. Її героями стали люди з терміналу D, які в аеропорту "Бориспіль" очікують на рідних або проводжають їх. "Наша нація - це відкриті й емоційні люди. Історія кожного героя - захопливе кіно. Це і трилер, і комедія, і трагедія, і драма. Усі наші герої вірять у себе, у свої сили, а головне - у справжнє кохання. Тому цей проект вийшов різноманітним, як саме життя", - каже продюсер Артем Марчевський.

Чимало уваги "Теле Про" приділив і просуванню програми. Для цього на платформі сайту каналу створили сайт "Люблю. Чекаю". Програма активно промотується в соцмережах - зокрема й численними учасниками зйомок.

Для ведучого "Люблю. Чекаю" Олександр Пилипенка участь у програмі стала втіленням його мрії - колишній банківський працівник із дитинства мріяв стати ведучим. Про те, чим завершилася ця історія, він розповів "Телекритиці".

tk_2414_0017_o_lisovoy_m
tk_2414_0014_o_lisovoy_m

─ Олександре, це правда, що під час зйомок проекту вам довелося жити в аеропорту, як Едварду Сноудену? :)

─ Ну так, з восьмої ранку й до самого вечора. І так три місяці, доки не завершили зйомок першого сезону.

─ І скільки ще людей із вами там перебувало?

─ Чотирнадцять.

─ Як на вас реагує адміністрація аеропорту?

─ Чудово. Нам легко вдалося про все домовитися. І співробітники тут приємні - часто підходять і цікавляться, чи вдалим був день і чи щастило на цікаві історії :)

─ Чому, на вашу думку, формат програми "Люблю. Чекаю" затребуваний на українському телебаченні?

─ Я на пригадую програм на наших каналах, де би за вісім хвилин людина розповіла свою життєву історію і про всіх своїх рідних і коханих, про те, на кого вона чекає, як вони познайомилися. Це і сльози, й радість, вир емоції, одкровення і драми, яких не очікуєш почути.

─ Проекти за форматом Hello, Goodbye компанії Warner виходили в Голландії та Росії. Які особливості української адаптації?

─ В нас менталітет інакший, ми мислимо інакше. В нас історії дещо відрізняються. Що не історія - глибина, кінематографічний розвиток подій. Або й трагедія: ні в Росії, ні в Голландії матері не залишають масово родин, аби вирушити на заробітки на 10 років. Або вийти заміж за іноземця і бачитися зі своїм чоловіком лише декілька тижнів на рік.

- "Люблю. Чекаю" позиціонується як документальне реаліті. Від часу прем'єрного випуску шоу Big Brother чимало глядачів у світі вже встигли зневіритися в "ріал шоу". Дається взнаки цинізм продюсерів, які витискають із героїв емоції будь-яким чином, підкуповують подарунками. Чи можна вірити в те, що герої "Люблю. Чекаю" - справжні? :)

─ Варто лише один раз подивитися програму, щоби зрозуміти, що перед вами справжня людина і справжня історія. А мені зізнаються й у такому, що людина, можливо, й не планувала діставати зі своєї шафи на загальний осуд. Адже в нас ідеться і про зради, і про те, як чоловіки кидають жінок, і про насильство в сім'ї. Такого не зіграєш.

Для героїв програми в нас нема ніякого заохочення - окрім можливості розповісти свою історію. Можливо, наша цікавість і підкупає людей. Я завжди розпитую, на кого чекає герой, як вони познайомилися, як давно не бачилися, чому ця зустріч важлива для нього...

tk_2414_0023_o_lisovoy_m
tk_2414_0036_o_lisovoy_m

─ Ви орієнтовані саме на міжнародні взаємовідносини? :)

─ Термінал D - це міжнародні перевезення. Звісно, нас цікавлять історії, в яких ідеться про велику відстань і тривалу розлуку. Адже якщо це люди з Києва та Харкова, вони не розплачуться при зустрічі, не обіймуть одне одного гаряче, як у випадку, коли люди по 50 років не бачилися й живуть на різних континентах.

Для мене людина має бути цікава, а її історія має змушувати співпереживати. Добре, якщо на 30-й секунді я просто поринаю в свого героя і його відповідь заворожує. Трапляється, що людина розповідає про страшні труднощі, і ти думаєш: яка вона сильна, говорить про це.

- Чому ви так часто переходите на російську?

- Серед наших героїв чимало приїжджих - із Білорусі, з Росії, і їм складно розуміти українську. І коли я звертаюся до них "Доброго дня. На кого ви чекаєте?", вони відповідають: "А вообще-то мы ждём" :) Я веду розмову тією мовою, котру мені пропонує співрозмовник.

─ Скільки колег вам допомагає шукати історії?

─ Три редактори. В першу чергу, вони звертають увагу на схвильованих людей у залі очікування. Людей із непересічними долями тут чимало: мама, яка поїхала до Італії й не бачила своїх дітей три роки. Іноземці, які сподіваються знайти свою половинку й вирушають назустріч один одному після місяця знайомства в інтернеті. Родичі, які втратили зв`язок: брат не знайомий із сестрою - батьки поїхали за кордон 10 років тому, і в них народилася дитина, тож він сестру бачив лише в Skype. Люди, які через 50 років знаходять однокласників у соцмережах... Бабця, яка в 65 років зустріла свою половинку - 75-річного американця, і сказала, що кохає його.

─ Чи присутні ви на монтажі програми?

─ Так, я беру участь у монтажі. 40-хвилинну історію ми подаємо у 5-8-хвилинному форматі - доносимо до телеглядача найважливіші перипетії життя наших героїв і, головне, їхні почуття! Також я займаюся добором музики - аудіо-складова важлива для створення правильного емоційного фону.

─ Як технічно вдається записати розмови про такі особисті речі? Скількох людей для цього потрібно вислухати?

─ З 200 історій в ефір іде 140. Зйомки ведуться зблизька. Застосовуємо три камери і мікрофон. Мені пощастило говорити з людьми різного віку, і вислухати більше 200 відвертих історій, кожна з яких була унікальна.

tk_2414_0038_o_lisovoy_m

─ Ви понад два роки були кастинг-менеджером. Як самі проходили кастинг на цей проект?

─ Щодо мене вирішилося на зйомках. Я замінив одного з претендентів на ведучого, який просто не приїхав на зйомку. Розговорив декількох людей із дуже сильними історіями.

А оскільки я був редактором на пілотному проекті, то знаходити цікавих героїв і розмовляти з ними мені було легко й звично.

─ Чому вирішили стати ведучим?

─ Мрія дитинства. Моя сестра була співачкою, учасницею гурту "Гарячий шоколад", і вона була в нашій сім'ї прикладом.

Я два з половиною роки працював у банках на хороших посадах - кредитного експерта й провідного економіста. А під час кризи і введення мораторію на кредити мене поставили на повернення цих кредитів. По суті, я там займався тим, що й на програмі: слухав історії людей та їхні проблеми. З тією різницею, що доводилося ходити на суди, і взагалі це було дуже тяжко. Одного дня мені це набридло.

─ Як може взагалі людині з банківською спеціальністю перейти у сферу телебачення та ще й займатися кастингами - підозрюю, що серед претендентів, як мінімум, половина неврівноважених?

─ Мені здається, неврівноважених більше серед працівників банків. Вони мріють про щось, а в результаті змушені сидіти у своїх офісах-клітках :)

─ Ви орієнтовані саме на роботу у розважальних форматах?

─ Зараз мені цікава ця програма, і я би хотів продовжувати працювати у "Люблю. Чекаю". Рамок у мене немає, я готовий пробувати себе в різних проектах.

─ Як щодо професійних навичок? Чи проходили заняття з дикції та майстерності?

─ Займався сам і з помічником, який має в цьому певний досвід. Гадаю, що головне в цьому проекті - вміти розговорити людину і вислухати її. Мені притаманні цікавість і "синдром пасажира в поїзді", і люди відкриваються :)

tk_2414_0034_o_lisovoy_m

─ Як змінилося ваше життя після старту програми? Чи впізнають на вулиці? Чи просять автографи?

─ Впізнають. У автографах я не відмовляю.

─ Чим захоплюєтеся, окрім сповідей у терміналі D? :)

─ Футболом. Я люблю сучасну, російську літературу. Обожнюю Річарда Баха. На мене вплинула його коротка, але дуже сильна книга "Чайка Джонатан Лівінгстон", а потім - "Ілюзії". Ремарк подобається, "Ідіот" Достоєвського. "1984" та "Скотний двір" Джорджа Оруелла - дві антиутопії, які формували мене. А ще Оскар Уайльд, Чехов, Гришковець - зараз саме читаю його "Ріки" про тайгу.

─ А самі зустріли вже свою половинку? :)

─ Ні, я вільний. Вже дуже багато років.

Текст: Олена Коркодим

Фото Максима Лісового

Джерело: Телекритика

Новости партнеров

Загрузка...

Популярні новини